бухгалтер, експерт з питань бюджетної сфери, кандидат економічних наук, м. Чернігів
Поговоримо про договір перевезення вантажу, пасажирів та багажу. У чому особливості договірного оформлення цих операцій, які види договорів перевезення є, як нараховуються та відображаються штрафи за порушення їх умов у «бюджетників».
Загального визначення договору перевезення немає. Існують два підвиди договорів перевезення в залежності від об’єкта перевезення:
договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК, ст. 307 ГК);
договір перевезення пасажира та багажу (ст. 910 ЦК).
Усі ці договори здійснюються за визначену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК, ч. 1 ст. 910 ЦК). Спільне і відмінне у цих договорах:
Різновид договору перевезення
Предмет договору
Сторони договору
Документи, які підтверджують укладання договору
Форма договору
перевезення вантажу
доставка вантажу до пункту призначення;
видача вантажу одержувачу.
перевізник, відправник, одержувач
Товарно-транспортна накладна, коносамент
(ч. 3 ст. 909 ЦК)
письмова
перевезення пасажира та багажу
перевезення особи до пункту призначення;
доставка багажу до пункту призначення;
видача багажу особі, яка має на нього право.
перевізник та пасажир
Квиток, багажна квитанція
(ч. 2 ст. 910 ЦК)
письмова, усна (публічний договір**)
* договір перевезення пасажирів, як правило, укладається в усній формі і є різновидом публічних договорів (ч. 1 ст. 633 ЦК). Вважається, що з умовами договору пасажир ознайомлюється з інформаційних табло, білетних кас, Інтернет-сторінок перевізника тощо. Оплатою квитка він виражає своє приєднання до публічного договору. За публічними договорами перевізник не має права відмовити у перевезенні за наявності у нього місць (ч. 1 ст. 633 ЦК).
Окрім кодексів при укладенні договорів перевезення слід враховувати й положення Закону «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344 (далі – Закон про автотранспорт), а при міжнародних перевезеннях – Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Бухгалтерський та податковий облік договору перевезення автомобільним транспортом
Облік у замовника. У бухгалтерському обліку бюджетної установи при замовленні послуг з перевезення ТМЦ слід керуватися вимогами п. 7 розділу ІІ НП(С)БОДС 123 «Запаси» та п. 5 розділу ІІ НП(С)БОДС 121. За ними витрати на доставку (транспортно-заготівельні витрати, далі – ТЗВ) включаються до первісної вартості ТМЦ.
При цьому можливими є 2 підходи щодо обліку таких ТЗВ:
прямий метод – це пряме включення ТЗВ до складу вартості привезених запасів або основних засобів. При цьому ні НП(С)БОДС, ні існуючі методрекомендації до них не визначають, як саме здійснити розподіл ТЗВ між доставленими об’єктами ТМЦ. Це можна зробити, як пропорційно їх вартості, так і пропорційно кількості, об’єму, вазі. Будь-яку з цих баз розподілу можна вважати правильною;
метод середнього відсотка (середньої частки) – це накопичення ТЗВ на спеціальному рахунку з подальшим списанням у кінці періоду на основі середнього відсотка (частки) ТЗВ. Даний метод застосовується лише в обліку запасів (п. 8 розділу ІІ Методрекомендацій з бухгалтерського обліку запасів суб’єктів державного сектору, наказ Мінфіну від 23.01.2015 р. № 11, далі – Методрекомендації № 11).
Метод середнього відсотка Методрекомендації № 11 радять для обліку ТЗВ, які пов’язані з доставкою кількох найменувань, груп, видів запасів. Такий метод зручний, якщо установа здійснює велику кількість доставок за період (місяць, квартал), адже зменшує облікову роботу – не потрібно щоразу розподіляти ТЗВ, як при прямому методі обліку.
1510 «ТЗВ з доставки виробничих запасів» – для обліку ТЗВ з доставки по всім запасам груп 1511-1518;
1511.0 «ТЗВ з доставки продуктів харчування» – для обліку ТЗВ тільки по продуктам харчування.
При списанні ТЗВ в кінці періоду застосовується формула:
ТЗВ до списання = (залишок ТЗВ на поч + ТЗВ за період) × запаси, які вибули / (залишок запасів на поч + запаси, які вибули)
У бюджетних установ, які є платниками ПДВ, облік ТЗВ здійснюється без ПДВ, а сума податкового кредиту з ПДВ визначається за загальним правилом першої події (п. 198.1 ПКУ) за умови реєстрації перевізником податкової накладної (п. 198.6 ПК).
Приклад обліку ТЗВ у замовника-бюджетника і бухгалтерські проведення у таблиці нижче:
Зміст господарської операції
Проводки
Сума, грн
Дт
Кт
Вихідні дані: залишок продуктів харчування на початок на рахунку 1511.1 – 15000 грн (без ПДВ). Залишок ТЗВ на рахунку 1511.0 – 580 грн.
Попередня оплата за продукти харчування
2113
2313
6000
Показано право на податковий кредит до реєстрації податкової накладної
6311.2
2113
1000
Продавець продуктів харчування зареєстрував податкову накладну
6311.1
6311.2
1000
Оприбутковані продукти харчування
1511.1
6211
5000
Відображено ТЗВ на доставку продуктів харчування (акт прийому-передачі послуг + товарно-транспортна накладна*)
1511.0
6211
250
Взаємозалік заборгованостей
6211
2113
5000
Оплата доставки
6211
2313
250
За період (місяць) вибули у їдальню продукти харчування
8013
1511.1
12000
Списані ТЗВ за тими продуктами харчування, що вибули. Частка ТЗВ = (580+250)/(15000+5000) = 0,0415. ТЗВ до списання = 12000×0,0415 = 498. Складаємо бухгалтерську довідку
8013
1511.0
498
* наявність товарно-транспортної накладної (ТТН) – обов’язкова умова визнання податкового кредиту з ПДВ. Податківці не визнають договори перевезення без ТТН.
Облік у перевізника-бюджетника. Бухгалтерський облік стандартний, як і для будь-якого доходу з надання послуг.
Податкові зобов’язання з ПДВ нараховуються за правилом першої події (п. 187.1 ПКУ). Це дата отримання авансу або дата підписання акта прийому-передачі наданих послуг.
Витрати паливно-мастильних матеріалів (ПММ) визнаються на підставі існуючих норм і подорожнього листа. Інакше – не буде податкового кредиту за ПММ.
Приклад обліку перевезень у перевізника-бюджетника і бухгалтерські проведення у таблиці нижче:
Зміст господарської операції
Проводки
Сума, грн
Дт
Кт
Надано послуги з перевезення
2111
7111
240
Нараховано податкове зобов’язання з ПДВ
7111
6311.3
40
Наприкінці звітного періоду закрито рахунок обліку доходів
7111
5511
200
Списано паливо на підставі подорожнього листа у межах норм
8013
1514
35
Коли потрібна ліцензія на перевезення?
Ліцензія на здійснення перевезеньпотрібна для:
перевезення небезпечних вантажів і небезпечних відходів. Небезпечність визначається за відповідними ДСТУ;
перевезення пасажирів.
Такі вимоги містять п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222, а також ст. 9 Закону про автотранспорт.
Різновиди договорів перевезення
Окрім різновидів договорів перевезення в залежності від об’єкта (вантаж, пасажир, багаж), також існують види договорів перевезення по іншим критеріям:
разові і довгострокові договори. Разовий – укладається на одне перевезення. Довгостроковий договір – укладається на здійснення систематичних перевезень (ст. 914 ЦК);
спеціальний договір – це довгостроковий договір на повітряному транспорті (ч. 4 ст. 307 ГК);
річний договір – це довгостроковий договір на автомобільному транспорті (ч. 4 ст. 307 ГК);
навігаційний – це довгостроковий договір на річковому транспорті (ч. 4 ст. 307 ГК).
В межах даної консультації зосередимо увагу на договорах перевезення вантажу.
Договір перевезення проти договору експедирування
Зверніть увагу, що інколи плутають договори перевезення з договорами експедирування і подають судові позови проти експедиторів, хоча їх треба адресувати перевізникам. Суди у таких ситуаціях відмовляють у прийнятті справи, наприклад, постанова ВГС від 11.06.2013 р. у справі № 48/644-31/269-16-263-2012.
Однак, це зовсім різні договори. Так, за договором експедирування здійснюється організація перевезення, а не саме перевезення (ст. 316 ГК, ч. 1 ст. 929 ЦК). Також можуть бути ще інші супутні послуги.
Істотні умови договору перевезення вантажу
Істотні умови таких договорів визначені у ст. 50 Закону про автотранспорт. Серед них:
найменування сторін;
місцезнаходження сторін;
назва вантажу та його кількість;
упаковка вантажу;
місце і час навантаження/розвантаження;
вартість послуги з перевезення. Договори перевезення платні. Ціну послуги сторони визначають самі і встановлюють у договорі. Як правило вона встановлюється за 1 км пробігу або за вартість 1 тони вантажу.
Також у договорі можуть прописуватися й інші умови, які сторони вважають важливими. Платником за договором може бути, як вантажовідправник, так і вантажоодержувач, а може бути й третя сторона.
У довгострокових договорах, як правило, не зазначаються:
кількість вантажу;
місце навантаження/розвантаження.
Така інформація наводиться у заявках на перевезення.
Права та обов’язки сторін у договорах перевезення вантажу
Права та обов’язки сторін договору перевезення вантажу визначені:
Права та обов’язки сторін*
відправник (замовник)
отримувач
перевізник
Обов’язки
оплатити перевезення вантажу
+
своєчасно й у повно оформити документи. Якщо є спеціальні документи про якість товару (сертифікати) – передати їх перевізнику
+
своєчасно надати вантаж для перевезення у відповідній тарі (упаковці) та маркуванням
+
забезпечити під’їзд до вантажних пунктів
+
навантажувати, закріплювати, укривати, ув’язувати, пломбувати вантаж, знімати кріплення і покриття, очищувати транспортний засіб від залишків вантажу
+
забезпечити охорону праці та техніку безпеки при навантаженні
+
розвантажити, якщо інше не передбачено договором
+
якщо доставлено запізнілий вантаж, який вважався втраченим і по якому перевізник уже заплатив компенсацію, – прийняти вантаж та повернути перевізнику суму компенсації
+
надати транспортні засоби у визначений строк
+
забезпечити виконання умов договору і доставити вантаж у строк, встановлений договором
+
забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття до його передачі у пункті призначення
+
забезпечити умови праці та відпочинку найнятим працівникам
+
видати документ про прийняття вантажу
+
повідомити одержувача про прибуття
+
прийняти вантаж, який прибув на адресу
+
права
відмовитися від транспортного засобу, якщо він не підходить для перевезення такого вантажу
+
відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо уже неможливе повне/часткове використання його за первісним призначенням
+
відмовитися від перевезення вантажу, який поданий у невідповідній тарі (упаковці) та при відсутності маркування
+
залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок вантажовідправника**, якщо одержувач не затребував вантаж або відмовився його прийняти
+
притримати вантаж, якщо платник не може оплатити доставку, якщо інше не визначено договором (ч. 4 ст. 916 ЦК)
+
*складено основі норм наступного законодавства:
для вантажовідправника (замовника) – ст. 917 ЦК, ст. 51 Закону про автотранспорт, ч. 3 і ч. 4 ст. 308 ГК;
для вантажоодержувача (отримувача) – ст. 909 ЦК, ст. 918 ЦК, ч. 2 ст. 310 ГК;
для перевізника (виконавця)– ст. 919 ЦК, ч. 4 ст. 916 ЦК, ст. 52 Закону про автотранспорт, ч. 2 ст. 308 ГК, ч. 3 ст. 310 ГК.
** якщо вантаж залишається не одержаним протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, то він вважається невитребуваним і має бути проданий у встановленому законом порядку (ч. 4 ст. 310 ГК).
Обов’язковим документом є товаро-транспортна накладна, що випливає з вимог ч. 5 ст. 308 ГК про обов’язок перевізника видати вантажовідправнику документ про прийняття вантажу, ч. 3 ст. 909 про підтвердження договору перевезення складанням транспортної накладної (коносаменту), а також вимог ст. 48 Закону про автотранспорт про наявність у водія транспортного засобу товарно-транспортної накладної серед переліку обов’язкових документів, на підставі яких здійснюються вантажні перевезення.
Увага: Договір перевезення дійсний лише за наявності складеної товарно-транспортної накладної
Транспортна робота може підтверджуватися подорожнім листом.
Розрахунок видобувається на основі виставленого перевізником на платника рахунку-фактури. Також після здійснення перевезення може підписуватися й акт прийому-передачі виконаних робіт.
Увага: Одного лише рахунку-фактури навіть за умов укладеного договору перевезення недостатньо. Все одно треба товарно-транспортна накладна.
У випадку, якщо вантаж недоставлений протягом 30 днів від закінчення крайнього строку доставки, то він вважається втраченим (ч. 2 ст. 919 ЦК). Скоротити даний термін не можна, але продовжити у договорі – так. Перевізник у такому разі має компенсувати вартість вантажу отримувачу.
Відповідальність перевізника по договору перевезення
Відповідальність перевізника визначена у ст. 921, 923, 924 ЦК, а також ч. 3 ст. 314 ГК. Вона наступна:
Вид порушення
Відповідальність перевізника*
втрата, псування, пошкодження вантажу
Відшкодовується фактичний збиток. Він визначається наступним чином:
у розмірі вартості вантажу – якщо його було втрачено або пошкоджено такою мірою, що він не може взагалі використовуватися більше за його первісним призначенням;
у розмірі суми, на яку зменшилась вартість – якщо вантаж було тільки пошкоджено.
порушення строків доставки вантажу
компенсація збитків
відсутність транспорту для перевезення
за умовами договору
*виняток, коли відповідальність не застосовується, – перевізник доводить, що порушення сталося не з його вини, наприклад, форс-мажор, перекриті державною службою дороги, карантинні заходи тощо
Штрафи та пеня за порушення договору перевезення
У договорі можна прописати додаткову відповідальність і не тільки щодо перевізника. Це штраф і пеня за порушення умов. Пеня, як правило, встановлюється за кожний день прострочення оплати у розмірі ставки НБУ або подвійної ставки НБУ.
Для того, щоб нарахувати перевізнику штраф та пеню необхідно спочатку скласти і направити йому письмову претензію про сплату штрафу і пені. Це необхідно, щоб він її визнав. Інакше – треба складати позов проти перевізника до суду.
У бухгалтерському обліку нарахування штрафу та пені після прийняття ним претензії відображається складанням бухгалтерської довідки. У бюджетних установ усі кошти у вигляді штрафів і пені є надходженням того бюджету, з рахунок якого така установа утримується (лист Мінфіну від 29.01.2018 р. № 35140-05/23-92/252).
Договори перевезення часто стають предметами судових позовів. Перед тим, як подавати справу до суду можна пройти досудове врегулювання з самим перевізником:
подати письмову претензію перевізнику. Це можливо у строк 6 місяців з того моменту, коли отримувач дізнався про втрату товару чи мав про це дізнатися (ч. 2 ст. 315 ГК);
перевізник має право розглядати претензію та повідомити про результат – задовольнити або відхилити. На це йому відводиться 3 місяці (ч. 3 ст. 315 ГК).
Подавати справу до суду можна у відведений строк позовної давності по договорам перевезення – це 1 рік (ч. 3. ст. 925 ЦК). Це строк відраховується з моменту, який випливає з договору та іншого транспортного законодавства (ч. 2 ст. 925 ЦК).
Однак, можна відмовитися взагалі від досудового врегулювання – це лише право, а не обов’язок позивача. Можна одразу передавати справу до суду.
