Статтею 1 Закону України «Про відпустки» встановлено, що державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, КЗпП України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Правовідносини, пов’язані з відпустками державних службовців, регулюються Законом України «Про державну службу» та іншими законодавчими актами, які не суперечать цьому Закону.

Право державних службовців на додаткову оплачувану відпустку передбачено ст. 35 Закону України «Про державну службу». Порядок і умови надання цієї відпустки регулюються зазначеною статтею Закону та постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.94 р. № 250.

Виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходяться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного стажу державної служби.

Тому надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні державного службовця залежить лише від наявності у державного службовця стажу державної служби, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.94 р. № 250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.

Додаткова оплачувана відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток, передбачених ст. 4 Закону України «Про відпустки». Тому право на таку відпустку у перший рік роботи державного службовця настає за наявності права на основну відпустку повної тривалості.

У разі використання додаткової відпустки за стаж державної служби чи її компенсації за попереднім місцем роботи, за новим місцем роботи вона не надається.