Виплати, які отримує член сім’ї як грошове забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, за своєю правовою природою залишаються особистою власністю останнього. Оскільки аліменти у частці від заробітку варто обчислювати виключно з фактичного доходу боржника, зазначена державна допомога не може бути базою для нарахування аліментних зобов’язань боржника. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Аліменти у воєнний час без доходу: розв’язуємо проблемні ситуації
У справі, що переглядалася, спір виник у зв’язку з оскарженням стягувачкою дій державного виконавця, який при обчисленні заборгованості за аліментами не включив до сукупного доходу боржника (батька) грошове забезпечення його старшого сина-військовослужбовця, зниклого безвісти, яке батько фактично отримував від військової частини.
Суд першої інстанції скаргу задовольнив частково, зобов’язавши виконавця здійснити перерахунок аліментів з урахуванням цих виплат. Проте апеляційний суд це рішення скасував, роз’яснивши, що кошти, отримані батьком від військової частини як забезпечення зниклого безвісти сина, є особистою власністю військовослужбовця, а не доходом боржника, з якого мають утримуватися аліменти на молодшу дитину.
КЦС ВС залишив постанову апеляційного суду без змін і зробив такі правові висновки.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 6, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти в розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка була чинною на час визнання сина сторін безвісно відсутнім, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення. Сім’ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Отже, грошове забезпечення безвісно відсутніх військовослужбовців може виплачуватися, зокрема:
- батькам військовослужбовця;
- військовослужбовцям з дня звільнення захоплених у полон або заручниками;
- включатися до складу спадщини.
КЦС ВС зазначив, що грошове забезпечення, за загальним правилом, виплачується за рахунок асигнувань військової частини саме військовослужбовцю, який проходить військову службу. Той факт, що держава виплачує ці кошти членам сім’ї безвісно відсутнього захисника, не змінює правової природи цих коштів як власності самого військовослужбовця.
Отже, грошова допомога членам сімей зниклих безвісти захисників не є тим видом доходу, який підлягає врахуванню під час розрахунку аліментних зобов’язань. Такі виплати є спеціальною соціальною гарантією підтримки родини військового і не входять до переліку доходів, з яких за законом проводиться утримання коштів на іншу дитину.
Детальніше у постанові КЦС ВС від 22.07.2026 у справі № 211/3391/20 (провадження № 61-7452св26).
За інформацією Верховного Суду
