Коли працівник позивається з приводу незаконного звільнення через зміну організації роботи, переміщення структурних підрозділів, визначення нового місця виконання трудових обов'язків та переглядати умови праці суд оцінює всю сукупність обставин, а не окремі факти. На прикладі постанови ВС розбираємося, чому суд визнав звільнення законним
Незаконне звільнення: чиїм коштом відгукнеться
У постанові від 06.08.2025 у справі № 752/2048/23 Верховний Суд проаналізував, чи правомірно звільняти працівника, який:
- відмовився працювати в іншій місцевості після зміни роботодавцем місця виконання роботи;
- висловився щодо значення дистанційної роботи та ролі профспілки під час такого звільнення.
Позивач працював директором департаменту внутрішнього аудиту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
У вересні 2022 року на підприємстві запровадили дистанційну роботу на період дії воєнного стану, яка поширювалася і на позивача. Наприкінці грудня 2022 року роботодавець видав наказ про запровадження змін в організації виробництва і праці де зазначив, що робочі місця окремих працівників апарату управління, які знаходилися у місті Києві, з 17 січня 2023 року переміщують до міста Одеси.
Підприємство мотивувало це необхідністю забезпечення належного управління відокремленими підрозділами, економного використання матеріальних і фінансових ресурсів та підвищення продуктивності праці. Позивача письмово повідомили про майбутні зміни.
Працівник відмовився продовжувати роботу за новим місцем її виконання, після чого його звільнили на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП.
Чому працівник обґрунтовував звільнення незаконним
Оскаржуючи звільнення, працівник зазначав, що:
- підприємство фактично не змінювало свого місцезнаходження;
- роботодавець неправильно застосував положення статті 32 КЗпП;
- він працював дистанційно, тому підстав для зміни місця роботи не існувало;
- його звільнили без належного погодження профспілки;
- роботодавець не запропонував йому іншої роботи.
Що вирішили суди
Суд першої інстанції задовольнив позов. Після тривалого перегляду справи Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення — у задоволенні позову відмовити.
Верховний Суд встановив, що наказ про зміну місця роботи був прийнятий у межах повноважень роботодавця, залишався чинним і не був оскаржений.
Суд звернув увагу, що діяльність підприємства безпосередньо пов'язана із забезпеченням функціонування морських портів України, а більшість його структурних підрозділів розташована саме в південних регіонах держави.
Суд також наголосив, що під час воєнного стану працівника повідомляють про зміну істотних умов праці не пізніше моменту запровадження таких умов.
Щодо питання дистанційної роботи, воно не мало вирішального значення для оцінки законності зміни місця виконання роботи.
Тобто сам по собі дистанційний режим не спростовує право роботодавця визначити нове місце виконання трудового договору.
Суд погодився, що позивач був заступником голови профспілкового комітету, а тому користувався спеціальними трудовими гарантіями.
У цій справі профспілка фактично посилалася лише на порушення строків звернення роботодавця, при цьому не навела переконливих аргументів щодо незаконності самого звільнення.
Верховний Суд визнав рішення профспілкового органу необґрунтованим.
За матеріалами Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради
