Працівник виїхав за кордон: чи може керівник відмовити у неоплачуваній відпустці

Оклади педагогів із 1 вересня: приклади розрахунку

ФПУ нагадує, що 24.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136), який запровадив додаткову підставу для надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, протягом періоду дії воєнного стану роботодавець може на прохання працівника надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Отже, основною умовою надання такої відпустки є ініціатива працівника. Роботодавець не може примусити працівника піти у неоплачувану відпустку, але може відмовити в її наданні, якщо ідеться, наприклад, про роботу на об’єктах критичної інфраструктури:

• на підприємствах:
  • енергетичної промисловості;
  • хімічної промисловості;
• у галузях:
  • транспорту;
  • телекомунікацій;
  • інформаційних технологій;
  • продовольства;
• у банківській сфері;
• у комунальному господарстві тощо.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, доповнив ст. 12 Закону № 2136 ч. 4 та запровадив новий вид відпустки без збереження заробітної плати.

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 504.

При цьому підтверджувальними будуть документи про:

• статус внутрішньо переміщеної особи;
• перетин кордону;
• отримання тимчасового захисту за кордоном тощо.

Отже, на сьогодні працівник може скористатися двома варіантами «воєнної» відпустки без збереження заробітної плати:

• за згодою сторін — на підставі ч. 1 ст. 26 Закону № 504 з урахуванням вимог ч. 3 ст. 12 Закону № 2136;
• в обов’язковому порядку на прохання працівника — на підставі ч. 4 ст. 12 Закону № 2136. Тривалість такої відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Отже, керівник не може відмовити працівникові у наданні відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану, якщо той виїжджає за межі території України і підтвердив це відповідним документом. При цьому тривалість відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.