Роботодавець має право, але не зобов’язаний розривати безстроковий чи строковий трудовий договір з працівником, який через хворобу (загальне захворювання) відсутній на роботі більше чотирьох місяців підряд.
Якщо роботодавець бажає звільнити такого працівника, підставою для звільнення є тривалість непрацездатності більше чотирьох місяців підряд. Однак, якщо працівник вийшов на роботу хоча б на один день або між лікарняними листами узяв щорічну відпустку чи відпустку без збереження зарплати тощо, перебіг такого строку переривається.
Підсумовувати періоди нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців, не можна. 4-місячний строк повинен спливти повністю. Закінченням його слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з’явився на роботі у зв’язку з хворобою.
При звільненні працівника за такою підставою роботодавцю потрібно мати докази того, що звільнення працівника — це виробнича необхідність. Під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, при якій заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов’язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби). Інакше звільнення може бути визнане судом неправомірним. У випадку якщо працівник є членом профспілки — необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення на підставі пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП.
За інформацією ГУ Держпраці у Дніпропетровській області
Працівник надав заяву на відпустку з наступним звільненням в останній день відпустки — відповідно до статті 3 Закону про відпустки. Чи правомірно розірвати трудовий договір за таких умов? Чи не суперечить ця норма вимогам частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України?
