Верховний Суд пояснив, чи підлягає акт про неможливість проведення ревізії оскарженню, та у яких випадках захист прав можливий.
Як поводитися під час ревізії: практичні поради
На порталі судової влади оприлюднили Огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за лютий 2026 року.
Одне з порушених у Огляді питань — судове оскарження акта про неможливість проведення ревізії (детальніше у постанові Верховного Суду від 12.02.2026 у справі № 300/5893/23).
Спірні правовідносини між сторонами зумовлені незгодою позивача (установи) з діями посадової особи Держаудитслужби щодо складення відповідно до пункту 23 Порядку № 550 акта про неможливість проведення ревізії.
Позиція позивача зводилась до того, що мотиви, якими обґрунтовано цей акт, зокрема, неотримання під час проведення зустрічних звірок документів від осіб, з якими позивач мав фінансово-господарські правовідносини у відповідний період, перебувають поза межами визначених пунктом 23 Порядку № 550 підстав.
Позивач (установа) як об’єкт контролю при проведенні ревізії не має відношення до надання цими особами документів у ході зустрічної звірки.
Законодавством передбачено чіткий алгоритм дій Держаудитслужби у випадку неотримання пояснень/документів від об’єкта зустрічної звірки, який не охоплює випадки передбачені пунктом 23 Порядку № 550, вимоги якого стосуються виключно об’єкта ревізії.
Таким чином, відповідач мав завершити ревізію, скласти та надати акт ревізії фінансово-господарської діяльності позивача.
Абзацом першим пункту 23 Порядку № 550 передбачено, що у разі відсутності бухгалтерського обліку на об’єкті контролю, недопущення посадових осіб органу державного фінансового контролю до проведення ревізії та ненадання необхідних для перевірки документів, наявності інших об’єктивних і незалежних від органу державного фінансового контролю обставин, що унеможливлюють або перешкоджають проведенню ревізії, посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує акт про неможливість проведення ревізії із зазначенням відповідних причин.
Таким чином вказаною нормою, визначено невичерпний перелік обставин, з якими пов’язується неможливість проведення ревізії чи перешкоджання її проведенню, за настання яких, якщо ці обставини є об’єктивними та не залежать від волі органу державного фінансового контролю, посадова особа цього органу складає та підписує акт про неможливість проведення ревізії.
Такий акт за своєю правовою природою є носієм інформації, де зафіксовано обставини, що стали на заваді проведенню ревізії, або, іншими словами, викладено опис причин та умов, що унеможливили або перешкодили її проведенню.
Дії посадової особи Держаудитслужби щодо складення такого акта мають на меті зафіксувати ці обставини та причини, що їх зумовили.
Акт про неможливість проведення ревізії не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України.
При цьому дії службової особи щодо складання такого акта та включення до нього певних висновків не породжують обов’язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для позивача.
Право на судовий захист відповідно до статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України виникає за умови реального, а не потенційного порушення прав або охоронюваних законом інтересів особи.
Оскаржувані дії повинні спричиняти виникнення, зміну або припинення прав чи обов’язків особи.
Натомість доводи позивача про можливість повторного проведення ревізії або ризик зловживання повноваженнями є припущеннями щодо можливих майбутніх дій, а не наслідками, що вже настали.
Сам факт складення акта про неможливість проведення ревізії не позбавляє позивача права на судовий захист у майбутньому — зокрема, у разі прийняття рішення за результатами завершеної ревізії або застосування до нього заходів впливу.
У такому випадку доводи щодо неправомірності дій Держаудитслужби можуть бути предметом судової перевірки.
Підпишіться на Telegram-канал 
