Трудові відносини без наказу: позиція ВС
Підпишіться на Telegram-канал Головбух Бюджет. Новини! Тримаємо руку на пульсі усіх змін без паніки та зайвої води

Кого з працівників з інвалідністю не враховувати до нормативу
Питання фактичного допуску до роботи залишається актуальним у трудових спорах, особливо у випадках виробничих травм та отримання страхових виплат, коли працівник змушений у суді доводити існування трудових відносин через відсутність належного оформлення, а підходи судів до оцінки таких доказів мають принципове значення для правозастосування.
ВС розглянув спір щодо встановлення факту перебування особи у трудових відносинах із підприємством у разі неофіційного працевлаштування (справа від 29.04.2026 № 293/1073/24).
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з вимогою встановити факт його перебування у трудових відносинах із ТОВ на посаді зварювальника у період із 18.05.2021 по 18.06.2021. Він зауважив, що фактично працював на підприємстві, виконував роботи з монтажу кран-балки та інші зварювальні роботи на території товариства. Під час виконання монтажу металоконструкцій на виробництві стався нещасний випадок, унаслідок якого позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження. Згодом відомості про подію були внесені до ЄРДР за ознаками порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою.
Позивач стверджував, що:
- був допущений до роботи без належного оформлення трудових відносин;
- працював із відома керівництва товариства;
- підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку; та
- виконував трудові функції за своєю спеціальністю.
Також він зазначав, що:
- проходив конкурсне тестування на посаду зварювальника;
- надавав документи для працевлаштування; та
- їздив на роботу разом з іншими працівниками підприємства.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вони виходили з того, що позивач не надав належних доказів існування трудових відносин, а показання свідків не можуть бути самостійним доказом працевлаштування. Позивач був змушений звернутися до ВС із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій.
Позиція КЦС ВС
ВС нагадав, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю (ч. 1 ст. 3 КЗпП).
Також ВС підкреслив, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця.
Суд може визнати трудовий договір укладеним навіть без наказу чи розпорядження роботодавця, якщо працівник доведе, що виконав інші умови для укладення трудового договору.
Зокрема, йдеться про:
- подання паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;
- подання трудової книжки, якщо вона потрібна для оформлення;
- подання документа про освіту, спеціальність чи кваліфікацію — у випадках, передбачених законом;
- подання документа про стан здоров’я — якщо закон вимагає такий документ для відповідної роботи;
- подання інших документів, необхідних для працевлаштування;
- наявність письмових або інших доказів дотримання цих умов.
Водночас самих лише показань свідків для підтвердження дотримання цих умов недостатньо.
Також ВС наголосив, що позивач повинен був дотриматися умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме:
- скласти заяву про прийняття його на роботу;
- подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо.
КЦС ВС заявив:
«Установлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу».
ВС урахував, що у встановленні факту трудових відносин слід зважати на концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє втілення у Рекомендаціях Міжнародної організації праці 2006 року № 198 «Про трудові відносини», у яких зазначено, що держави-члени вказаної організації повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобах конкретні ознаки існування трудових правовідносин.
Отже, встановлення обставин у сукупності може свідчити про наявність трудових відносин, однак апеляційний суд не надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам і показанням свідків, які можуть вказувати на взаємовідносини між ТОВ та позивачем, як такі, що ґрунтуються на трудовому договорі.
ВС підкреслив, що апеляційний суд:
- не з'ясував характер правовідносин, які виникли між сторонами;
- не вказав, які саме правовідносини виникли між позивачем і відповідачем.
Апеляційний суд також не встановив, чи виконував позивач роботу на підприємстві відповідача на підставі цивільно-правового договору. По суті, спір між сторонами залишився невирішеним, а характер правовідносин між ними — невстановленим.
ВС наголосив, що факт наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можна встановити за такими ознаками:
- робітник виконував трудові функції;
- робітник підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- роботодавець забезпечував йому умови праці;
- робітник отримував винагороду за виконану роботу.
Отже, КЦС ВС:
- частково задовольнив касаційну скаргу;
- скасував постанову апеляційного суду;
- направив справу на новий розгляд, вказавши, що апеляційний суд формально оцінив докази та не дослідив належним чином обставини фактичного виконання позивачем роботи на підприємстві відповідача.
ВС підтвердив, що наявність трудових відносин може встановлюватися не лише за формальним оформленням, а й за фактичними ознаками, зокрема виконанням працівником трудових функцій, підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпеченням умов праці та виплатою винагороди за виконану роботу.
ВС не може відмовити у визнанні трудових відносин лише через відсутність належного документального оформлення, якщо у справі наявні достатні докази їх фактичного існування, особливо у спорах, пов’язаних із виробничими травмами.
Джерело: Судово-юридична газета
