Працівник оскаржив звільнення через скорочення штату, оскільки роботодавець не запропонував йому новостворену посаду. Верховний Суд пояснив, коли така відмова є законною
Конгрес бухгалтерів бюджетних установ — 2026: унікальна подія року
Обставини справи
Позивач із 2020 року працював проректором з інфраструктурного розвитку та ресурсного забезпечення Сумського державного університету.
У березні 2025 року університет ухвалив рішення про скорочення цієї посади у зв’язку зі змінами в організації діяльності. Працівника своєчасно попередили про майбутнє звільнення та запропонували наявні вакантні посади.
Позивач вважав звільнення незаконним. На його думку, роботодавець не виконав обов’язок щодо працевлаштування, оскільки не запропонував новостворену посаду проректора з безпеки та господарського забезпечення. Він також стверджував, що фактично нова посада дублювала його попередні функції, а тому скорочення було формальним.
Університет заперечував проти позову, зазначаючи, що нова посада мала інший функціонал, пов’язаний із безпекою, мобілізаційною роботою, взаємодією з ТЦК та СП, військовими адміністраціями, цивільним захистом і забезпеченням функціонування укриттів.
Крім того, нову посаду міг обіймати лише кандидат із вищою юридичною освітою, якої позивач не мав. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, після чого працівник звернувся з касаційною скаргою.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд (далі — ВС) вказав, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу.
Разом із тим суд перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.
ВС зазначив, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення зобов’язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації (ч. 1 ст. 40, ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП). Роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
ВС вказав, що власника вважають таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суд зазначив, що суди встановили: до кваліфікаційних вимог посади проректора з безпеки та господарського забезпечення входить наявність вищої юридичної освіти, тому така посада не могла бути запропонована позивачу в порядку виконання вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП, оскільки не відповідала його освіті та, відповідно, кваліфікації.
Водночас бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов’язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.
Суд зазначив, що конкретний перелік посадових обов’язків визначають посадові інструкції, які роботодавець розробляє та затверджує з урахуванням завдань і особливостей діяльності підприємства. Розвиток науки й техніки може потребувати перегляду посадових інструкцій та перерозподілу обов’язків між працівниками, зокрема під час скорочення штату. Тому роботодавець має право самостійно визначати посадові обов’язки, кваліфікаційні вимоги, функції, права та відповідальність працівників.
ВС вказав, що встановивши наявність у посадовій інструкції вимоги щодо другого або прирівняного до нього рівня вищої юридичної освіти, якої позивач не мав, суди обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для його переведення на новостворену посаду. Такі вимоги не суперечать Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників.
Суд зазначив, що роботодавець обґрунтовано встановив вимогу щодо юридичної освіти для керівника, відповідального за мобілізаційну роботу та взаємодію з органами влади в умовах воєнного стану.
Функціональні обов’язки нової посади відрізнялися від обов’язків за скороченою посадою та включали:
- правове забезпечення військового обліку й мобілізаційної підготовки;
- координацію взаємодії з ТЦК та СП і військовими адміністраціями;
- забезпечення роботи укриттів;
- організацію цивільного захисту;
- управління військово-мобілізаційним відділом.
ВС наголосив, що такі зміни викликані умовами воєнного стану, передбачають необхідність іншої кваліфікації та свідчать про наявність змін в організації праці.
ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Додатково
Постанова ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/7260/25 має важливе значення для практики застосування ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП. Суд підтвердив право роботодавця створювати нові керівні посади з іншими функціями та кваліфікаційними вимогами, якщо це зумовлено реальними змінами в організації праці та не суперечить законодавству.
Джерело: Судово-юридична газета
Підпишіться на Telegram-канал 
