Держслужбовців направляють у службове відрядження для виконання посадових обов’язків поза межами постійного місця служби. Завдання, які виконує держслужбовець у відрядженні, різні і залежать від держоргану, в якому працює держслужбовець, держоргану, до якого його відряджено, кваліфікації та посадових обов’язків самого держслужбовця. Розглянемо якою буде оплата відрядження держслужбовцям.
Жодне службове відрядження неможливе без відповідного офіційного розпорядження керівника держоргану чи керівника державної служби. Таким розпорядженням є наказ про відрядження держслужбовця. У ньому визначають місце, строк відрядження, режим роботи у період відрядження та завдання до виконання. Для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань можливе відрядження державного службовця у вихідний день. Про це обов’язково зазначають у наказі.
Наказ є підставою:
для відшкодування витрат у відрядженні (добові, проїзд, проживання тощо);
за постановою КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98;
Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 № 59 (далі – Інструкція № 59).
Оплата відрядження держслужбовцям врегульована статтями 42, 56 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі – Закон № 889). Тож це питання розкриємо детальніше.
Проаналізуємо норми законодавства щодо оплати відрядження державного службовця:
за держслужбовцем на весь період відрядження зберігають його посаду та заробітну плату (ч. 5 ст. 42 Закону № 889);
держслужбовцю, який направлений у службове відрядження, зарплата за весь період відрядження виплачується відповідно до Закону № 889 (абз. 3 п. 13 розд. І Інструкції № 59).
Проаналізуємо норми законодавства щодо оплати відрядження працівника (не держслужбовця):
за відрядженими працівниками протягом усього часу відрядження зберігають місце роботи/посаду (ч. 3 ст. 121 КЗпП);
працівникам, які направлені у службове відрядження, виконану роботу оплачують відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку (ч. 4 ст. 121 КЗпП).
На відміну від працівників держорганів, зарплату яким за робочі дні відрядження порівнюють із середнім заробітком та виплачують більшу величину, держслужбовцям виплачують заробітну плату за робочі дні відрядження як зазвичай, коли він виконує завдання в офісі держоргану.
Строк відрядження держслужбовця визначено у наказі про відрядження. Якщо період відрядження містить і робочі, і вихідні дні, згідно з частиною 5 статті 42 Закону № 889 за робочі дні нараховуємо заробітну плату. Якщо відрядження державного службовця у вихідний день починається, чи закінчується, чи держслужбовець відряджений для роботи у вихідний день для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань, компенсація за роботу передбачено частиною 4 статті 56 Закону № 889.
Тобто на вибір держслужбовця за його заявою вихідні дні:
замінюють іншими днями відпочинку. Такий день відпочинку потрібно використати протягом місяця;
оплачують у подвійному розмірі як передбачає стаття 72 КЗпП.
При цьому немає значення відрядження держслужбовців за кордон чи в межах України, їх працю оплачують за відрядження державного службовця у вихідний день для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань згідно з частиною 5 статті 42, частиною 4 статті 56 Закону № 889.
