Звільнення за угодою сторін чи за власним бажанням: у чому різниця

Індексація-2026: практичний інтенсив для бухгалтера-бюджетника

Законодавець розрізняє припинення трудового договору за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) та з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП). Якщо працівник подає заяву про звільнення за власним бажанням через неможливість продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Причинами, які можуть свідчити про неможливість продовжувати роботу, є:

• переїзд на нове місце проживання;
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у певній місцевості, яку підтверджує медичний висновок;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку;
• догляд за дитиною з інвалідністю;
• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;
• догляд за особою з інвалідністю I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом;
• інші поважні причини.

Мінсоцполітики в листі від 04.04.2014 № 60/06/186-14 зауважує, що звільнення за угодою сторін означає: роботодавець і найманий працівник досягли спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП).

Ініціювати звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП може як роботодавець, так і працівник. Якщо ініціатором звільнення є роботодавець, він має отримати згоду працівника на звільнення за вказаною підставою.

Лікарняні та декретні: правила обчислення — 2026

Приклади для різних ситуацій

Згоду можна засвідчити 2 способами:

• роботодавець готує письмову пропозицію про припинення трудового договору за угодою сторін і визначає дату звільнення. Працівник робить відмітку про згоду на звільнення за цією підставою у визначену роботодавцем дату;
• працівник подає заяву, в якій висловлює згоду на звільнення.

Увага: якщо звільнення ініціює працівник, у заяві він обов’язково вказує підставу і дату звільнення.

Законодавство не встановлює вимог щодо строку повідомлення та наявності поважних причин для припинення трудових відносин за угодою сторін у більш короткий строк. Отже, безстроковий трудовий договір можна припинити за цією підставою у будь-який строк, погоджений між працівником і роботодавцем (зокрема й під час відпустки, тимчасової непрацездатності, строку випробування). Водночас такий строк може бути як більшим, так і меншим, ніж установлений для звільнення за власним бажанням двотижневий строк попередження. За угодою сторін можна припинити і строковий трудовий договір.

Отже, звільнення за угодою сторін застосовують за домовленістю між працівником і роботодавцем. Натомість для звільнення за власним бажанням згода роботодавця не потрібна, адже працівник реалізує право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець має погодитися зі звільненням незалежно від свого бажання (ч. 1 ст. 38 КЗпП).

У період дії воєнного стану звільнення за угодою сторін не має особливостей. Натомість для звільнення за власним бажанням діють окремі правила. У зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури; ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136)).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні (ст. 38 КЗпП). Окрім цього, ст. 38 КЗпП визначає випадки, коли працівник може просити розірвати трудовий договір у строк, зазначений у заяві. Водночас такої підстави, як «ведення бойових дій», у цьому переліку немає.

Стаття 4 Закону № 2136 надає працівникові право розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві, за наявності таких умов:

• у районах, у яких розташоване підприємство, ведуться бойові дії та існує загроза для життя і здоров’я працівника;
• робота за трудовим договором не пов’язана з примусовим залученням до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану або із залученням до робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Отже, ст. 38 КЗпП і до набуття чинності Законом № 2136 дозволяла роботодавцю визнати загрозу життю і здоров’ю працівника поважною причиною для звільнення без двотижневого попередження. Однак Закон № 2136 уточнив умову для застосування такої підстави під час воєнного стану: підприємство має розташовуватися в районі проведення бойових дій, а не будь-де на території України.

Джерело: офіційний сайт ФПУ