Верховний Суд пояснив, чи має працівник виконувати трудові функції після того, як подав заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП, якщо роботодавець не погоджується з підставами
Конгрес бухгалтерів бюджетних установ — 2026
Верховний Суд (далі — ВС) сформував важливий орієнтир для правозастосовної практики (постанова ВС від 02.06.2026 у справі №120/6314/23).
Обставини справи
Особа, яка працювала в органі місцевого самоврядування, неодноразово поновлювалася на роботі за рішеннями суду після попередніх незаконних звільнень. Після чергового поновлення вона подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП, посилаючись на порушення роботодавцем законодавства про працю.
Довідково: ч. 3 ст. 38 КЗпП дозволяє працівнику самостійно визначити дату звільнення, якщо роботодавець допускає порушення трудового законодавства.
Однак роботодавець дійшов висновку, що наведені у заяві підстави є необґрунтованими, та відмовив у звільненні. Попри це працівник вирішив, що трудові відносини фактично припинені, і не вийшов на роботу протягом декількох робочих днів. Після фіксації відсутності на робочому місці його звільнили вже з іншої підстави — за прогул без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП).
Саме законність такого звільнення стала предметом судового розгляду.
Що зазначив ВС
Суд підтвердив вже сформовану раніше правову позицію:
- працівник має право розірвати трудовий договір у будь-який час за власною ініціативою;
- якщо працівник посилається на ч. 3 ст. 38 КЗпП (невиконання роботодавцем трудового законодавства), роботодавець не має права самостійно змінювати підставу звільнення, навіть якщо не погоджується з аргументами працівника.
Але ВС зробив важливе уточнення.
Ключовий висновок ВС
Подання заяви про звільнення не означає автоматичного припинення трудових правовідносин. Поки питання про звільнення не вирішене у встановленому порядку, працівник продовжує перебувати у трудових відносинах.
А це означає, що працівник зобов’язаний:
- дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку;
- виконувати посадові обов’язки;
- з’являтися на робочому місці;
- не порушувати трудову дисципліну.
Увага: сам факт подання заяви не дає права самостійно припинити виконання роботи.
Важлива правова позиція щодо роботодавця
ВС окремо наголосив: якщо роботодавець не визнає підстави для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП, він дійсно не може «перекваліфікувати» заяву працівника на звичайне звільнення за власним бажанням або змінити правову підставу звільнення. Проте це не позбавляє роботодавця права реагувати на нові порушення, які виникли вже після подання заяви.
У цій справі після відмови у звільненні виникли нові правовідносини — працівник без поважних причин не з’являвся на роботі. Тому звільнення за прогул було окремою юридичною підставою, а не зміною раніше заявленої працівником підстави звільнення.
Практичне значення для роботодавців
Роботодавцю варто пам’ятати:
- якщо працівник подав заяву за ч. 3 ст. 38 КЗпП — не можна самостійно змінювати підставу звільнення;
- якщо роботодавець не погоджується з підставами заяви — це не означає автоматичне припинення трудових відносин;
- працівник до моменту припинення трудового договору зобов’язаний виконувати роботу;
- відсутність працівника після відмови у звільненні може бути кваліфікована як прогул.
Що варто пам’ятати працівникам
Подання заяви про звільнення — це не одностороннє «вимкнення» трудових обов’язків.
Увага: якщо роботодавець відмовив у задоволенні заяви або виник спір щодо підстав звільнення, самовільне невиходження на роботу створює ризик дисциплінарної відповідальності аж до звільнення за прогул.
Висновок
ВС фактично сформував чітке правило: до офіційного припинення трудових відносин працівник не звільняється від обов’язку виконувати трудові функції, навіть якщо подав заяву про звільнення через порушення роботодавцем законодавства про працю.
Сам факт конфлікту з роботодавцем не дає права ігнорувати трудову дисципліну.
Джерело: сторінка Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради у Facebook
Підпишіться на Telegram-канал 
