Роботодавці часто радять працівникам звільнятися за угодою сторін. Дізнайтеся, чи це найкращий варіант для працівника, адже різниця між цими підставами звільнення значно більша, ніж може здатися на перший погляд.
Заповнюємо Об’єднану звітність за новою формою із 17 липня 2026-го
Звільнення за угодою сторін
Ця підстава передбачає, що і працівник, і роботодавець досягли взаємної домовленості про припинення трудового договору (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП).
Переваги такого способу звільнення:
- можна погодити будь-яку дату звільнення;
- двотижневий строк попередження не застосовують;
- це зручний варіант, коли сторони дійсно домовилися про припинення трудових відносин.
Увага: є важлива особливість, про яку знає не кожен працівник.
Верховний Суд (далі — ВС) неодноразово наголошував: якщо сторони досягли домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін і погодили дату звільнення, працівник не може в односторонньому порядку відмовитися від цієї домовленості. Скасувати її можна лише за взаємною згодою сторін.
Такий підхід підтверджує, зокрема, правова позиція, викладена в постанові ВС від 26.10.2016 у справі № 6-1269цс16, яку суди застосовують і нині.
Саме тому у судовій практиці є чимало випадків, коли працівникам відмовляють у поновленні на роботі, якщо після досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін вони змінили своє рішення.
Звільнення за власним бажанням
За загальним правилом працівник повинен письмово попередити роботодавця про звільнення не пізніше ніж за два тижні. Водночас закон надає працівнику важливі гарантії.
Якщо до дня звільнення працівник змінив своє рішення та продовжив працювати, роботодавець, як правило, не має права звільнити його за раніше поданою заявою. Виняток — коли на це місце вже запросили іншого працівника, якому відповідно до законодавства не можна відмовити в укладенні трудового договору (ч. 2 ст. 38 КЗпП).
Крім того, ст. 38 КЗпП передбачає випадки, коли працівник має право вимагати звільнення у строк, про який він просить, без двотижневого попередження.
Працівник може вимагати звільнення у визначений ним строк, зокрема, якщо він:
- переїжджає на нове місце проживання;
- вступає до закладу освіти;
- не може проживати у відповідній місцевості, що підтверджує медичний висновок;
- має доглядати за дитиною або хворим членом сім’ї;
- виходить на пенсію;
- звільняється через порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору;
- має інші підстави, передбачені ст. 38 КЗпП.
Що говорить судова практика
Позиція ВС є послідовною:
- звільнення за угодою сторін є результатом взаємної домовленості працівника і роботодавця;
- після досягнення такої домовленості роботодавець не зобов'язаний приймати односторонню відмову працівника від неї;
- анулювання домовленості можливе лише за взаємною згодою сторін.
Висновок
Не існує універсально «кращої» підстави для звільнення. Варто обирати ту, яка найбільше відповідає конкретній ситуації та захищає інтереси працівника.
Якщо важливо швидко припинити трудові відносини у погоджену сторонами дату, доцільним може бути звільнення за угодою сторін.
Якщо працівник хоче зберегти можливість змінити своє рішення до дня звільнення або скористатися гарантіями, передбаченими законодавством, безпечнішим варіантом може бути звільнення за власним бажанням.
Перш ніж подавати заяву про звільнення, варто оцінити не лише швидкість оформлення, а й правові наслідки обраної підстави. Саме вони іноді мають вирішальне значення.
Джерело: сторінка Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради у Facebook
Підпишіться на Telegram-канал 
