Якщо працівник виконує, крім своєї основної, іншу регулярно оплачувану роботу на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час у тій же чи у іншій установі, це вважають сумісництвом. Законодавство дозволяє працівникам укладати трудові договори про таку роботу, крім основного трудового договору (ст. 21 КЗпП).
Громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями незалежно від форм власності/виду діяльності/галузевої належності, мають право на відпустки (ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, далі — Закон про відпустки).
Тому працівник, який уклав трудовий договір про роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з установою, а отже має право на оплачувану щорічну відпустку.
Робота на умовах неповного робочого часу не обмежує обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП). Право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 к. дн. без урахування святкових і неробочих днів має:
- жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, аб усинолену дитину;
- мати особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи;
- одинока мати або батько дитини чи особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері, у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі;
- особа, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи один із прийомних батьків (ст. 19 Закону про відпустки, ст. 73 КЗпП).
Якщо працівник має декілька підстав, аби отримати таку відпустку, її загальна тривалість не може перевищувати 17 к. дн.
Тож якщо особа працює в установі за сумісництвом і має право на додаткову соціальну відпустку, надавайте її, адже законодавство цього не забороняє.
Джерело: Лист Мінсоцполітики «Про надання роз’яснення» від 26.06.2019 № 751/0/204-19
