Що пропонує законопроект № 11340:
- внести зміни до ч. 3 ст. 53 Кримінального кодексу України, якими передбачити, що виключно щодо корупційних правопорушень, правопорушень, пов’язаних з корупцією, суд може ухвалити вирок, яким затверджує угоду про визнання винуватості, і призначити узгоджене сторонами додаткове покарання у виді штрафу у разі, коли таке покарання не передбачено в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. У такому разі розмір штрафу визначатиметься у таких межах:
- від 12 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 120 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – у разі вчинення кримінального проступку;
- від 121 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 1,2 мільйона неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – у разі вчинення нетяжкого злочину;
- від 1,201 мільйонанеоподатковуваних мінімумів доходів громадян до шести мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – у разі вчинення тяжкого злочину;
- від шести мільйонів однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 12 мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – у разі вчинення особливо тяжкого злочину;
- доповнити КК новою ст. 692 – за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, якщо інформація щодо вчинення такою особою кримінального правопорушення буде підтверджена доказами та/або за умови повного або часткового відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди, суд може ухвалити рішення про затвердження угоди про визнання винуватості, у випадку якщо сторонами узгоджено покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. При цьому у разі призначення такої міри покарання, особа не може бути звільнена від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК;
- у випадку затвердження угоди про визнання винуватості суд приймає рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або інше більш м’яке покарання з випробуванням. Іспитовий строк у такому випадку становитиме від двох років до шести років;
- змінами до ст. 77 КК України до переліку додаткових покарань, які можуть бути застосовані, додано покарання у виді конфіскації майна;
- встановити строк погашення судимості для осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, у випадку затвердження угоди про визнання їх винуватості у вчиненні корупційних правопорушень (новий п. 1-1 ст. 89 КК), та визначати такий строк з моменту проголошення вироку суду та якщо з цього часу особа протягом шести років не вчинить нового кримінального правопорушення. Якщо на момент закінчення такого шестирічного строку особа не відбула додаткове покарання, вона визнається такою, що не має судимості, тільки після відбуття цього додаткового покарання;
- внести зміни до ст. 469 КПК України, якими передбачити можливість укладання угоди про визнання винуватості у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним чи обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані);
- у разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії досудового розслідування, судове провадження за згодою сторін кримінального провадження продовжується в загальному порядку (ч. 7 ст. 474 КПК у редакції проекту).
У законопроекті № 11340 сторонам кримінального провадження пропонується надати можливість вносити зміни до укладеної угоди до моменту видалення суду до нарадчої кімнати, а також передбачити, що повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди.
Законопроект № 11340 передбачає, що у разі повторної відмови судом у затвердженні угоди наступне звернення з угодою у цьому кримінальному провадженні не допускається.
