Відповідь
Перевірте, чи правильно нараховуєте зарплату
Службовим відрядженням вважають поїздку працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи, організації, органу державної влади, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту, щоб виконати службове доручення поза місцем його постійної роботи (абз. 1 п. 1 розд. I Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 № 59).
Трудовий договір — це угода між працівником та підприємством, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою відповідно до внутрішнього трудового розпорядку, а підприємство зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні, аби виконати роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України; КЗпП).
Тож службове відрядження, у яке працівника направляють за розпорядженням керівника для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, є для працівника обов’язковим. Водночас, як встановлено у статті 31 КЗпП, керівник не має права вимагати від працівника виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором.
Відмову працівника без поважних причин поїхати у відрядження, щоб виконати роботи, обумовлені трудовим договором, можуть вважати порушенням трудової дисципліни.
Зауважимо, що трудове законодавство забороняє направляти у відрядження вагітних і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП).
Окрім того, не можна направляти у відрядження без згоди:
- жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів (ст. 177 КЗпП);
- осіб, які виховують малолітніх дітей без матері (ст. 186-1 КЗпП).
