Що таке господарський договір
Господарський договір – це домовленість декількох сторін (двох та більше), які мають статус суб’єктів господарювання з метою здійснення та забезпечення господарської діяльності з подальшими юридичними наслідками. Господарська діяльність у розумінні ч. 1 ст. 3 ГКУ – це діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямовується на:
- виготовлення та реалізацію продукції;
- виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
При цьому мета відносин за господарським договором – це не обов’язково прибуток. Такі відносини називають підприємницькою діяльністю. Однак, є ще некомерційна господарська діяльність (див. ч. 2 ст. 3 ГКУ, главу 5 ГКУ). Мети прибутку тут немає, але такі договори теж вважаються господарськими. Вони спрямовані на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Така некомерційність якраз і притаманна саме неприбутковим організаціям, зокрема й бюджетникам як державного, так і комунального секторів. Більше того, є бюджетники, яким взагалі підприємницька діяльність заборонена й їх усі господарські договори носять некомерційний характер – це Збройні Сили України (ч. 2 ст. 414 ГКУ). Серед інших прикладів – КНП (комунальні некомерційні підприємства), у які реформувалися колишні медзаклади-бюджетники.
Регулюються такі договори, в першу чергу, – у загальних засадах ЦКУ, а у своїй специфіці – ГКУ, який уже неодноразово згадували. Крім того, в залежності від виду договору керуватися ще й слід спеціальними законами, які визначають специфіку конкретного виду договорів (див. – Види господарських договорів).
Господарський договір бюджетних установ – контрагенти
Осіб, з якими укладаються господарські договори, ще часом називають контрагентами, хоча у самих договорах цей термін вживається не так уже й часто. Зазвичай у договорі їх називають простіше – «Сторони договору» або «Покупець» і «Постачальник», «Орендодавець» і «Орендар» тощо. Виходить, що укласти господарський договір можуть:
- юридичні особи – як комерційні підприємства, так і неприбуткові (бюджетні установи, профспілки, ОСББ тощо);
- фізособи-підприємці. Як спрощеної, так і загальної системи оподаткування;
- інші самозайняті особи. Це особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність;
- особливі суб’єкти. Наприклад, спільна діяльність без створення юрособи, коли договір укладається з оператором такої спільної діяльності. В історії бюджетників і державних підприємств, які володіють ліцензіями на видобуток природних ресурсів такі договори траплялися і є нині.
Як бачимо, з цього переліку випали звичайні фізособи. З ними у бюджетника можуть бути:
- трудові договори. Дані договори регулюються ЦКУ та КЗпП;
- цивільно-правові договори. Ці договори регулюються тільки ЦКУ.
Однак, щодо фізосіб є один виняток. Якщо фізособи є засновниками суб’єктів господарювання, здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, то тоді відносини між ними теж вважаються господарськими (ст. 2 ГКУ).
Види господарських договорів
З точки зору предмета договору господарські договори, серед них можна виділити наступні:
- договір поставки (ст. 265 ГКУ). Зверніть увагу, що не купівлі-продажу, а саме поставки. Це окремий випадок цивільно-правового договору купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГКУ). Поставка – це сфера матеріально-технічного постачання та збуту й від звичайної купівлі-продажу відрізняється тим, що у ній беруть участь лише суб’єкти господарювання, постачається товар, продукція, які мають документи, прейскуранти, продукти є у товарознавчих довідниках або ж мають індивідуальні ознаки;
- договір оренди (ст. 284 ГКУ);
- договір лізингу (ч. 6 ст. 292 ГКУ). На відміну від оренди договір лізингу може передбачати й перехід права власності на об’єкт лізингу;
- агентський договір (ст. 297 ГКУ). Це договір комерційного посередництва, надання послуг представництва від імені іншої особи. Наприклад, договори з митними брокерами;
- договір підряду на капітальне будівництво (ст. 318 ГКУ);
- договір міни (бартеру) (ст. 293 ГКУ);
- договір складського зберігання (ст. 294 ГКУ);
- договір перевезення (ст. 307 ГКУ) та договір транспортного експедирування (ст. 316 ГКУ);
- договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272 ГКУ) – це договори про держзакупівлі сільськогосподарської продукції;
- кредитний договір (ст. 348 ГКУ);
- зовнішньоекономічні договори (контракти) (ст. 382 ГКУ).
Договори перевезення: облік, податки, штрафи
Усі вищенаведені господарські договори зустрічаються й у діяльності бюджетних установ, щоправда для їх укладання може бути потрібен дозвіл вищестоящого органу управління, наприклад на укладання договору лізингу щодо майна, яке знаходиться у державній/комунальній власності. Усі такі договори також, окрім норм ГКУ, можуть регулюватися спеціальними законами. Серед тих, які найбільше стосуються бюджетників, можна назвати:
- Закон «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. № 161;
- Закон «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-IX;
- Закон «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955;
- Закон «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 р. № 157.
Типи господарських договорів за змістом
Окрім цього, можна виділити типи господарських договорах за способом визначення змісту договору:
- вільні договори – складаються самостійно у довільній формі з дотриманням вимог ГКУ та спеціальних законів;
- примірні договори – їх форма розроблена вищестоящим органом або органом державної влади. Сторони можуть за взаємною згодою змінювати його положення, окремі умови, доповнювати. Як приклад, можна навести примірні договори оренди державного майна, постанова Кабміну від 12.08.2020 р. № 820;
- типові договори – їх форма теж розроблена вищестоящим органом або органом державної влади, але змінювати умови, положення таких договорів не можна. Однак, можна їх деталізувати, не порушуючи загального змісту умови. Наприклад, типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності;
- договори приєднання. Форма пропонується стороною, а інші сторони тільки можуть приєднатися до нього, не змінюючи умов і змісту договору.
Відмінності між господарським та цивільно-правовим договорами
Між господарськими та цивільно-правовими договорами досить тонка грань. Так, договори на купівлю-продаж об’єктів нерухомості, транспортних засобів уже не господарські, а цивільно-правові – це договори купівлі-продажу. По-перше, тут сторонами можуть бути й звичайні фізособи, а не тільки суб’єкти господарювання. По-друге, такі об’єкти купівлі-продажу можуть використовуватися у будь-якій діяльності, у т.ч. й для особистих цілей. По-третє, матеріально-технічне постачання та збут передбачають певну постійність й здебільшого такі об’єкти у бухгалтерському обліку стають запасами (продукція, товари, сировина й матеріали). Щодо договорів купівлі-продажу нерухомості та транспортних засобів, то такі об’єкти в обліку покупця – основні засоби, у складі необоротних активів.
Однак, як би там не було господарський договір – це всього лише окремий випадок цивільно-правового. Також перевагу має саме умови самого договору, а не його назва (поставка чи купівля-продажу), якщо законодавством не визначені для даного типу відносин певні заборони та обмеження.
Істотні умови господарського договору
Істотні умови – це умови при узгодженні яких договір вважається укладеним. Якщо хоча б одна з таких умов не узгоджується, то договір недійсний (ч. 2 ст. 180 ГКУ). Істотні умови перераховані у ч. 3, ч. 4, ч. 7 ст. 180 ГКУ:
- предмет договору. Складові предмету договору: найменування (номенклатура, асортимент продукції, робіт, послу), кількість продукції (робіт, послуг), вимоги до якості (технічні регламенти, стандарти, класифікатори і ТУ тощо);
- ціна договору. Це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару, продукції, роботи, послуги. Іноземну валюту можна використовувати лише, якщо суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки в іноземній валюті згідно законодавства. За відсутності ціни – договір вважається таким, що неукладений (інформаційний лист ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211). Виняток – договори, які не передбачають сплату грошових коштів, так як зазначення ціни не створює у таких договорах прав та обов’язків для сторін договору;
- строк дії договору (те ж саме, що й «строк договору»). Це час, протягом якого продовжують існувати зобов’язанні сторін за господарським договором, сторони можуть здійснити свої права та виконати обов’язки (також ч. 1 ст. 631 ЦКУ). Закінчення строку не звільняє від відповідальності сторін за порушення, які трапилися протягом строку дії договору. Однак, договір може бути укладений без обмеження максимального строку. Такі договори діють до припинення прав і обов’язків, які за ними виникли й така ситуація не розглядається як невказання істотних умов.
Однак, спеціальні закони можуть доповнювати дані істотні умови іншими, тому завжди слід вивчати істотні умови для конкретного виду договору (про види господарських договорів – див. вище). Доповнювати істотні умови можуть і норми ГКУ. Наприклад, для договору оренди істотними будуть (ч. 1 ст. 284 ГКУ):
- об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
- строк договору;
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань;
- відновлення орендованого майна;
- умови повернення орендованого майна або викупу.
Господарський договір – захист від недобросовісних контрагентів
Для захисту від контрагентів, які потенційно можуть порушити умови договору, не виконати його можна рекомендувати лише одне – перевіряти й збирати інформацію по нових контрагентах та обов’язково передбачати у договорах штрафні санкції за їх невиконання. Особливу увагу також слід звернути на:
- момент переходу права власності. Він має бути чітко визначений. Це стосується, наприклад договорів поставки;
- документальне оформлення важливих операцій – той же момент переходу права власності, передача товару перевізнику, оформлення результатів робіт/послуг. У договорі можна вказувати назву документів, час їх складання, у додатках можна наводити й форми таких документів, наприклад актів приймання-передачі тощо.
Частину інформації про контрагента можна отримати з відкритих джерел. Наприклад, інформацію про те, чи справно він платить податки – у ДПС. Також можна пошукати інформацію про порушені проти потенційного партнера судові справи.
Господарський договір – розірвання
Змінити або розірвати господарський договір можна лише за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у порядку, який визначається ст. 188 ГКУ. Умову про односторонній розрив договору можна прописати у самому договорі. Однак, договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду за односторонньою вимогою у випадку істотного порушення договору іншою стороною. Істотною вважається шкода, коли через порушення в значній мірі втрачається те, на що сторона розраховувала при укладанні договору (ст. 651 ЦКУ).
Чи відповідає бюджетна установа за порушення термінів оплати
Бюджетна установа у договірних відносинах такий же суб’єкта господарювання, як і інші. Ні ГКУ, ні ЦКУ не надають преференцій бюджетним установам не платити штрафні санкції за порушення тільки на підставі того, що вони належать до державного сектору та фінансуються з державного/місцевого бюджету. Усе буде так, як визначено умовами договору.
Господарський договір – перевірки
Ревізори, точніше державні фінансові аудитори керуються при перевірках господарських договорів зокрема такими документами:
- Методичні рекомендації щодо здійснення інспектування органами Державної фінансової інспекції України, наказ Державної фінансової інспекції України від 14.12.2011 № 90;
- Практичні рекомендації щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетної установи (з окремих питань програми).
За ними зокрема передбачається перевірка таких питань:
- фіктивність договору. Реальність контрагентів, товару, наданої послуги, виконаних робіт тощо. По всіх товарах, роботах, послугах мають бути належним чином оформлені первинні документи. Можуть перевірити й сам результат робіт/послуг, наявність товару на складі і т.д.;
- договір має бути укладений виключно у межах бюджетних асигнувань. Договір має бути зареєстрований у Книзі обліку асигнувань та прийнятих зобов’язань;
- предмет законності договору, дотримання законодавства про державні закупівлі;
- відповідність ціни договору та фактично сплаченої суми. Особлива увага приділяється законності зміни ціни (має бути укладена додаткова угода до договору, обґрунтовані підстави). Зміна ціни після виконання договору не допускається. До виконання зміна ціни можлива лише, якщо це передбачено самим договором або законом, наприклад у порядку ст. 652 ЦКУ;
- наявність дебіторської та кредиторської заборгованості по договору (за даними бухгалтерського обліку);
- дотримання в укладеному договорі умов примірних і типових договорів, якщо такі є (чи вони відрізняються – див. вище Типи господарських договорів за змістом);
- відповідність застосування тарифів і цін по комунальним послугам, наприклад рішенням місцевих органів самоврядування;
- відповідність договорів документації конкурсних торгів;
- відповідність кількості та асортименту фактично отриманих товарів, робіт та послуг умовам договору;
- відповідність площ приміщень, які надані в оренду, умовам договору, правильність встановлення орендної плати та своєчасність її сплати.
