Звільнення сумісника з основної роботи: як діяти працівнику і роботодавцю

Неочевидні ризики для бухгалтера: як зняти з себе зайву відповідальність

Держпраці зазначає, згідно з вимогами ст. 102-1 КЗпП, сумісництвом вважається виконання працівником, окрім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-підприємця.

Увага: працівник, у якого немає основного місця роботи, не може працювати за сумісництвом.

Держпраці зауважує, раніше основне місце роботи визначали як таке, де зберігають трудову книжку працівника. Після 10.06.2021 працівник не зобов’язаний подавати трудову книжку при прийнятті на роботу (ст. 24, 48 КЗпП, Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі»).

З 10 червня 2021 року (з початком переходу на електронні трудові книжки) п. 12 ст. 1 Закону про ЄСВ та п. 3¹ ч. 2 ст. 16 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що основне місце роботи — це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Мінсоцполітики у листі від 18.10.2017 р. № 446/0/22-17/134 зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП:

• переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; а також
• переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки:

• за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Які вимоги до внутрішнього контролю діють із 20.08.2025

Що зобов’язаний зробити бухгалтер і як перевірятимуть ревізори

У зв’язку з цим, якщо працівник залишиться працювати на тій самій посаді в межах підприємства, переведення у розумінні ст. 32 КЗпП, на думку Мінсоцполітики, не може бути застосовано.

Питання про переведення з основного місця роботи на роботу за сумісництвом (і навпаки) у роботодавців досі подекуди виникає. Чинне законодавство не дає чіткої відповіді на це запитання.

Аргументи на користь «звільнення-прийняття»:

• відсутність поняття «переведення з основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом і навпаки» у КЗпП;
• проблеми з визначенням розрахункового періоду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок № 100) у разі переведення;
• проблеми з визначенням розрахункового періоду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266) у разі переведення;
• неможливість дотримання норм щодо подання повідомлення до податкової про укладення трудового договору з працівником та щодо відображення в додатку 5 Податкового розрахунку;
• відсутність порядку відображення «переведення» у трудовій книжці працівника.

Враховуючи зазначене, Держпраці вважає, що у такому випадку працівника доцільно звільнити з посади за сумісництвом, а потім прийняти на основне місце роботи за новим трудовим договором, враховуючи вимоги ст. 24 КЗпП.